Справа    №2-515/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р Ї Н И

м. Ковель                                                                                                      26 травня 2010 року

     Ковельський міськрайонний суд    Волинської області    під головуванням  

судді Луньової Т.М.,  

за участі секретаря – Бєлих Н.Б.,  

представника позивача за первісним позовом–   Голошви В.Л.,

позивачів за зустрічним позовом  – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

предствника позивачів за зустрічним  позовом – ОСОБА_4

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2  та ОСОБА_3   до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської областної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем  за первісним позовом та відповідачем ОСОБА_2  23  грудня 2005 року, -

                                                                       встановив:

                        Позивач, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя оосба без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на належний відповідачеві житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і є предметом іпотеки  відповідно до Договору іпотеки від 23.12.2005 року, за рахунок якої задоволити вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» по кредитному договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року в розмірі 730799,40 грн., що по курсу Національного Банку України станом на 15.02.2010 року становить 67286,61 Євро, шляхом продажу Предмету іпотеки  (житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями) з прилюдних торгів, а також стягнути з  відповідача на користь позивача суму витрат на конвертацію валюти в розмірі 3653,10 грн.

                        Відповідач ОСОБА_2  та ОСОБА_3 звернулись до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської областної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем  за первісним позовом та відповідачем ОСОБА_2  23  грудня 2005 року.

                        Обгрунтовуючи первісний позов позивач, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», покликається на наступні обставини: між сторонами у справі 23 грудня 2005 року було укладено кредитний договір №014/1129/22680 відповідно до якого третій особі без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 100000,00 Євро строком на 84 місяці з 23 грудня 2005 року по 22.12.2012 року із сплатою 13% річних для використання на споживчі цілі. В якості забезпечення вимог по вищевказаному кредитному договору 23 грудня 2005 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачем було передано в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами  та будівлями,  загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які є приватною власністю відповідача у справі, а також договір поруки, за яким відповідач ОСОБА_2 зобов*язався нести солідарну відповідальність перед кредитором  у разі невиконання зобов*язань  ОСОБА_3, як позичальником  по кредитному договору №014/1129/22680. На підставі заяви позичальника  ОСОБА_3 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 22 квітня 2009 року до кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, згідно якої ОСОБА_3 було проведено капіталізацію простроченої заборгованості, а саме суму кредиту збільшено на суму заборгованості за кредитом  та проведено пролонгацію кредиту, збільшивши строк кредиту на 86 календарних місяців, у зв*язку з чим дата остаточного погашення кредиту була визначена 22 лютого 2020 року при тимчасовому зменшенні  розміру щомісячного платежу по сплаті Кредиту з 26.05.2009 року по 25.05.2010 року.  Незважаючи на зазначені обставини,  ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконує, порушує строки погашення кредиту, що дає позивачеві підстави, у відповідності до п.6.5,9.1 Договору, нараховувати відсотки   за коритсування  кредитом, неустойку та пеню. Таким чином станом на 15 лютого 2010 року за Відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором в сумі 730799,40 грн.  На підставі п.6 Договору іпотеки, ч.1 ст.33,39 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст. 589 ЦК України позивач прохає звернути стягнення на предмет іпотеки, а також стягнути з відповідача 3653,10 грн. витрат, які понесе банк у зв’язку   з конвертацією валюти у разі стягнення заборгованості у національній валюті.

                     Обгрунтовуючи зустрічний позов позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2  та ОСОБА_3 покликаються на                          наступні обставини: 23 грудня 2005 року між позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3, як фізичною особою, та відповідачем, Акціонерним поштово-пенсійним банком  «Аваль» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №014/1129/22680 з цільовим призначенням для використання на споживчі цілі. Зазначений договір було укладено сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми,  запропонованої банком і на час укладення оспорюваного договору банк володів достовірною інформацією про фінансово-майновий стан позивача, як сторони договору. В якості забезпечення вимог по вищевказаному кредитному договору 23 грудня 2005 року між банком та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачем було передано в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами  та будівлями,  загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які є приватною власністю відповідача у справі, а також договір поруки, за яким відповідач ОСОБА_2 зобов*язався нести солідарну відповідальність перед кредитором  у разі невиконання зобов*язань  ОСОБА_3 по кредитному договору. На виконання умов договору позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 отримала від банку кошти в сумі 100000 євро за курсу валюти євро до гривні у співвідношенні 1 євро – 5,9575 грн. Позивач за зустрічним позовом, як сторона договору виконувала всі умови, запропоновані Банком при укладенні договору. Зокрема, вважає, що на час розгляду справи відповідачем сплачено на рахунок банку 73428,78 євро. Разом  з тим, подальше виконання договору зі сторони позичальника виявилось неможливим з наступних підстав. При укладенні договору відповідачем не було додержано вимог, встановлених ч1 ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  Зокрема, позивачі за зустрічним позовом  посилаються на  ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею  України є гривня, на  ст. 524,533 ЦК України за змістом яких виключається проведення будь-яких фінансових розрахунків  між особами-резидентами України в іноземній валюті. Крім цього, покликається на ту обставину, що постанова Правління Національного Банку України від 20 листопада 1998 року №489 «Про встановлення тимчасового порядку кредитування в іноземній валюті» та Положення Національного банку України про кредитування втратили  чинність, як наслідок    визначення в кредитних договорах валюти зобов’язання  та валюти виконання зобов’язання  в іноземній валюті суперечить нормам ст. 99 Конституції України, ст.524,533 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про національний банк України». Позивачі за зустрічним позовом вказують  на невідповідність договору зазначеним нормам чинного законодавства,  зокрема  вважають незаконним надання позивачеві кредиту на поточні потреби, оскільки зазначена обставина не виключає розрахунків у іноземній валюті з іншими резидентами.  Як наслідок, видача банком – агентом валютного контролю – кредиту резиденту України в іноземній валюті, для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України, є порушенням банком своїх обов’язків  агента валютного контролю, зокрема пункту 2 ст.13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», за що передбачена відповідальність, у тому числі  у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій.   Крім цього, вважають, що всупереч вимог Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та вартості кредиту» позичальник  не була проінформована позивачем про недоліки запропонованих їй схем кредитування. Умови кредитного договору позивачі за зустрічним позовом вважають несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків  на шкоду позичальника. Обґрунтовуючи позов в частині визнання недійсним договору іпотеки посилаються, також на ту обставину, що при посвідченні зазначеного договору не було враховано тієї обставини, що у будинку, який є предметом іпотеки, на момент посвідчення договору, постійно проживала неповнолітня Крим ус ь І.О., 1988 року народження.  Вважають, що оскільки умови договору суперечать Цивільному Кодексу України, а також іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, оспорювані договори у відповідності із ст. 215 та 236 ЦК України є недійсним з моменту його підписання.

                        В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом – Голошва В.Л. позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві і прохає його задовольнити, прохає суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належний відповідачеві житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і є предметом іпотеки  відповідно до Договору іпотеки від 23.12.2005 року, за рахунок якої задовольнити вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» по кредитному договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року в розмірі 730799,40 грн., що по курсу Національного Банку України станом на 15.02.2010 року становить 67286,61 Євро, шляхом продажу Предмету іпотеки  (житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями) з прилюдних торгів, а також стягнути з  відповідача на користь позивача суму витрат на конвертацію валюти в розмірі 3653,10 грн.

                          Заперечуючи проти зустрічного позову представник позивача за   первісним позовом  покликається на  ст. 533 ЦК України, згідно якої використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями  допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, а також на вимоги Закону України «Про банки і банківську діяльність», виходячи з якого позивач за первісним позовом  має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої  від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, відповідно вираження в іноземній валюті грошового зобов*язання за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.   З огляду на положення  декрет у КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Заперечуючи проти зустрічного позову позивач посилається також на ту обставину, що оскаржувані позивачами за зустрічним позовом договори укладені   сторонами без примусу, з визначенням умов договору відповідно чинного законодавства. На момент укладення договору відповідачам и не наводилось жодних зауважень щодо змісту цього договору чи порушення прав відповідачів внаслідок підписання договорів. В свою чергу банком при укладенні оспорюваних відповідачами договорів не було порушено жодних прав відповідачів, у тому числі й таких, що належали б позивачу як споживачу. Крім цього, Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»  набув чинності з 1 січня 2006 року, тобто вже після укладення договору іпотеки. Вважає безпідставним посилання позивачів за зустрічним позовом, як на підставу своїх вимог  на норми Закону України «Про захист прав споживачів». Вказує, також, на ту обставину, що позивач не наводить жодної норми закону, яка б встановлювала чи передбачала нікчемність оскаржуваних відповідачами договорів, а також на відсутність у позові посилань на будь-які правові підстави для визнання недійсним кредитного договору.   Прохає відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2  та ОСОБА_3   до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської областної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем  за первісним позовом та відповідачем ОСОБА_2  23  грудня 2005 року.

                             Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також представник позивачів за первісним позовом  ОСОБА_4  в судовому засіданні підтримали свій позов до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської областної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем  за первісним позовом та відповідачем ОСОБА_2  23  грудня 2005 року з підстав, зазначених у позовній заяві, прохають його задовольнити. Не визнали первісний позов  Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки  і заперечують проти його задоволення. Заперечуючи проти позову покликаються на ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею  України є гривня, на  ст. 524,533 ЦК України за змістом яких виключається проведення будь-яких фінансових розрахунків  між особами-резидентами України в іноземній валюті. Крім цього, покликаються на ту обставину, що постанова Правління Національного Банку України від 20 листопада 1998 року №489 «Про встановлення тимчасового порядку кредитування в іноземній валюті» та Положення Національного банку України про кредитування втратили  чинність. Вказують на ту обставину, що визначення в кредитних договорах валюти зобов’язання  та валюти виконання зобов’язання  в іноземній валюті протирічить нормам ст. 99 Конституції України , ст.524,533 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про національний банк України». Крім цього, вважають, що всупереч вимог Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та вартості кредиту» відповідачі  не були проінформовані позивачем про недоліки запропонованих їм схем кредитування. Умови кредитного договору вважають  несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків  на шкоду відповідачів. Обґрунтовуючи позов в частині визнання недійсним договору іпотеки посилаються на ту обставину, що у належному відповідачеві за первісним позов будинку, який є предметом іпотеки, постійно була прописана та мешкала сімнадцятирічна донька позивачів за зустрічним позовом, однак згоди органів опіки та піклування при посвідченні договору іпотеки  нотаріус не зажадала, що на думку позивачів за зустрічним позовом є підставою для визнання договору недійсним.

                        Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача за зустрічним позовом, відділу державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, в судове засідання не з*явився, звернувся до суду з письмовою заявою у якій прохає справу розглядати у відсутності представника відділу державної виконавчої служби Ковельського міьскрайонного управління юстиції.

                        Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача за зустрічним позовом приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з*явилась, звернулась до суду з письмовою заявою у якій прохає справу розглядати у її відсутності.     Враховуючи наведене  суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності третіх осіб.

                         Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що первісний позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки підставний і підлягає частковому задоволенню, у той час як зустрічний позов ОСОБА_2  та ОСОБА_3   до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем  за первісним позовом та відповідачем ОСОБА_2  23  грудня 2005 року є безпідставним та задоволенню не підлягає.

            Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.  

            Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

                 Копією кредитного договору №014/1129/22680 доводиться та обставина, що  третій особі без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 на підставі зазначеного кредитного договору АППБ «Аваль» було надано кредит в сумі 100000,00 Євро строком на 84 місяці з 23 грудня 2005 року по 22.12.2012 року із сплатою 13% річних для використання на споживчі цілі. Копією договору іпотеки, посвідченого 23 грудня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_6  доводиться та обставина, що на  забезпечення вимог по  кредитному договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачем було передано в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами  та будівлями,  загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які є приватною власністю відповідача у справі.  

                         Зазначені обставини визнаються сторонами у справі.  

             Згідно додаткової угоди №2 від 22 травня  2009 року до Кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року Банк та позивачі за зустрічним позовом досягли згоди врегулювання заборгованості позичальника за Кредитним договором шляхом збільшення суми кредиту на  суму заборгованості за кредитом  та проведено пролонгацію кредиту, збільшивши строк кредиту на 86 календарних місяців, у зв’язку  з чим дата остаточного погашення кредиту була визначена 22 лютого 2020 року при тимчасовому зменшенні  розміру щомісячного платежу по сплаті Кредиту з 26.05.2009 року по 25.05.2010 року.  Відповідно, 22 травня 2009 року між сторонами було укладено додатковий договір до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 23 грудня 2005 року, за змістом якого сторони домовились внести зміни до Договору іпотеки, зокрема щодо забезпечення зазначеним договором вимог Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому.

             Зазначені обставини, також, визнані сторонами в судовому засіданні.

             Крім цього, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 23 грудня 2005 року було укладено договір поруки згідно якого поручитель – відповідач за первісним позовом, на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання   перед банком відповідати по зобов*язанням ОСОБА_3, які виникли з умов кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року.

            Факт отримання позичальником ОСОБА_3 від  АППБ «Аваль» кредиту в розмірі 100000 Євро доводиться заявою на видачу готівки від 25 грудня 2005 року.

            В судовому засіданні доведено  ту обставину, що   позичальник свої зобов’язання по кредитному договору та додатковій угоді до кредитного договору виконував лише частково, що стверджується довідкою – розрахунком заборгованості, згідно якої борг ОСОБА_3 за кредитним №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року станом на 15 лютого 2010 року становить 67286,61 Євро, з яких заборгованість за кредитом становить 62459,87 Євро, заборгованість по відсотках становить 3170,22 Євро, загальна сума пені становить 1656,52 Євро, а також висновком спеціаліста від 17 травня 2010 року.

            Хоча в судовому засіданні позивачі за зустрічним позовом, у заперечення первісного позову, посилаються на існування незначного розміру боргу по нарахованих відсотках та відсутність боргу по тілу кредиту, що на їх думку унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки, суд з такими твердженнями  погодитися не може.

            Розрахунком заборгованості за кредитним договором №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року (а.с.207-213)доводиться та обставина, що відповідно до умов додаткового договору у період з 22 травня 2009 року по 25 травня 2010 року позивачеві за зустрічним  позовом ОСОБА_3 надавались так звані кредитні канікули, протягом яких позичальник ОСОБА_3 звільнялась від сплати боргу по тілу кредиту, однак повинна була сплачувати відсотки за користування кредитом.  Разом з тим, станом  на  15 лютого 2010 року розмір   заборгованість по нарахованих відсотках становила  3165,26 Євро, тобто умови додаткової угоди позичальником не виконувались також.  

          За змістом пунктів 6.2,6.3,6.5 оскаржуваного договору іпотеки, іпотекодержатель має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмету іпотеки. З метою задоволення своїх вимог – звернути стягнення на майно у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов’язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані; у разі порушення іпотекодавцем обов’язків за кредитним договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язань зі сплати кредиту та (або) відсотків, винагород, а в разі невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

          Згідно ст. 7 Закону України ”Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

         Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.  

        Таким чином, оскільки позичальник ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконує, в рахунок погашення  заборгованості останньої перед позивачем (банком)   за кредитною угодою №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року,   слід звернути стягнення на предмет іпотеки, визначений  у договорі іпотеки від 23 грудня 2005 року та акті опису майна, що передається в іпотеку.

        Та обставина, що на момент посвідчення договору іпотеки укладеного між банком та відповідачем ОСОБА_2 на  забезпечення вимог по  кредитному договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року у житловому будинку, який є предметом іпотеки була прописана неповнолітня донька відповідача за первісним позовом  ОСОБА_7, 1988 року народження, не є підставою для  визнання зазначеного договору іпотеки недійсним, а відповідно не є підставою для відмови у задоволенні первісного позову, оскільки  Закон України «Про основи соціальн6ого захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 року набув чинності лише 01 січня 2006 року.

       Разом з тим, позовні вимоги, щодо  стягнути з  відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму витрат на конвертацію валюти в розмірі 3653,10 грн. базуються  на припущеннях можливості виникнення у позивача за первісним позовом таких витрат за певних обставин.  Оскільки рішення суду не може базуватись на припущенні, первісний позов у зазначеній частині задоволенню не підлягає.

                     Зустрічний позов   не підлягає задоволенню з наступних підстав: відповідно до ч.1,4 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України.

                     Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

                     Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

                     Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

                     Відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та порядку встановлених законодавством.

                     Частина 3 ст. 533 ЦК України допускає можливість використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на  території України за зобов’язаннями  у випадках, порядку та на умовах, встановлених законодавством.

                     Випадки, порядок та умови здійснення банками операцій в іноземній валюті регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про національний банк України» та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного  контролю», відповідно до яких банки здійснюють свою діяльність з коштами від свого імені, на власних умовах, та на власний ризик на підставі виданих НБУ ліцензій.

                     Статтею 44 Закону України «Про національний банк України» визначено, що національний банк України є уповноваженою державою установою щодо застосування законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів, щодо ведення валютних операцій.

                      Згідно ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

                      Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих  операцій,  письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій  згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №19-93. Згідно п.2.3 зазначеного Положення, за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

                      Копіями банківських ліцензій, виданих Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» , ВАТ Райффайзен Банк Аваль» Національним банком України на право здійснювати банківські операції    та копіями  дозволів виданих позивачеві за первісним позовом  Національним банком України на право здійснювати банківські операції, з відповідними додатками до них,  доводиться та обставина, що позивач за первісним позовом  має право на постійній основі здійснювати діяльність  з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку  банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.(а.с. 138-146).  

                    За змістом  ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

                    Копією оскаржуваного  договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року  доводиться та обставина, що на момент укладення зазначеного кредитного договору позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не наводилось жодних зауважень  щодо змісту  та умов договору. Ні до підписання договору, ні після його підписання позивач не зверталась до банку  з пропозиціями щодо викладення договору у іншій редакції чи щодо зміни умов договору позивачем , що дає суду підстави зробити висновок про недоведеність тверджень позивача, щодо порушення його прав під час чи внаслідок укладення оскаржуваного кредитного договору.

                   Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання  має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

                   Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.

                   Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

                   Крім цього, аналізуючи зміст ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд приходить до висновку, що позивачами за зустрічним позовом не доведено  ту обставину, що внаслідок укладення оскаржуваного кредитного договору відносини, що виникли між сторонами договору  регулюються  Законом України «Про захист прав споживачів».

                   Таким чином підстав для задоволення зустрічного позову суд не вбачає.

                   На підставі ст.15,30,62, 85, 212, 213,  215, 173,174,218  ЦПК України, ст.8,11,203,204,525-527,533,627-529, 589, 590, 1054 Цивільного кодексу України, ст.. 33,35,38,39 Закону України «Про іпотеку», ст. 2,19,47 Закону України «Про банк и і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», п.5.3 Постанови Правління «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій» НБУ №275 від 17.07.2001 року, п.1,5 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»,-  

                                                                       в и р і ш и в :

                        Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки задовільнити частково.

                        В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою (договором)  №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року, укладеною між Акціонерним поштово-пенсійним  банком «Аваль» та ОСОБА_3, звернути стягнення на предмет іпотеки -  житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, загальною площею 258,2 м.кв., житловою площею 87,0 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності  ОСОБА_2 і є предметом іпотеки  відповідно до Договору іпотеки від 23.12.2005 року, за рахунок якої задовольнити вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» по кредитному договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року в розмірі 730799,40 грн., що по курсу Національного Банку України станом на 15.02.2010 року становить 67286,61 Євро, шляхом продажу предмету іпотеки - житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, з прилюдних торгів.

                    В решті позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме в частині стягнення з  відповідача на користь позивача суму витрат на конвертацію валюти в розмірі 3653,10 грн. – відмовити.

                     У позові ОСОБА_2  та ОСОБА_3   до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції, третя  особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Відділ державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним споживчого кредитного договору №014/1129/22680 від 23 грудня 2005 року укладеного між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки від 23.12.2005 року та визнання недійсним договору поруки від 23  грудня 2005 року, укладених між АППБ  «Аваль» та ОСОБА_2   – відмовити.

          Стягнути з ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»   судові витрати у справі в сумі 1820 грн.  (одну тисячу вісімсот двадцять грн.).

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

                     Головуюча:                                             Т.М.Луньова