Справа № 2-2460-1/10
РІШЕННЯ
Іменем України
29 червня 2010 року Святошинський районний суд м.Києва
у складі: головуючого-судді Петренко Н.О.
при секретарі Захарченку В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва про зобов‘язання нарахувати несплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни, суд –
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про нарахування недоплаченої допомоги, як дитині війни з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року. Позивач посилається на підстави, що згідно ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” вона має право на щомісячну допомогу у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії. Разом з тим, позивачу дана допомога не виплачувалась. Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 р. від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції окремі положення Законів України про державні бюджети на 2006-2007 роки, якими було зупинено норми ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просить його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з‘явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заперечення проти позову та просить суд в задоволенні позову відмовити у зв‘язку з пропуском строку позовної давності. Посилається на підстави, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року було визнано неконституційними норми лише Закону України „Про державний бюджет на 2007 р.” Законодавством не передбачено виплату саме відповідачем підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст.6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни.”
Суд, заслухавши пояснення позивача, взявши до уваги заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач народився 29 грудня 1938 року і згідно ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної допомоги.
Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено право таких громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
У справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо боджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов‘язань.
Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов‘язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
На момент звернення до суду нарахування позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Коституцією та законами України.
Згідно зі ч. 1 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини. Дію ст. 6 вищевказаного закону було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст.77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 року, який набув чинності з 01.01.2006року. Проте Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набув чинності з 01.04.2006 року, п.17 ст.77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” було викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Таким чином, право позивача на отримання підвищення було пов‘язане з виконанням Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив відповідний порядок за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, підстав для задоволення позовних вимог в частині підвищення пенсії за 2006 рік не має. Пунктом 12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року також було зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік, та відповідно до ст. 111 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2007 рік” у 2007 році підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується лише особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними положення, зокрема, п.12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яке є обов”язковим для виконання. Згідно ч.2 та ч.3 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Таким чином рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають. У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року „Про соціальний захист дітей війни” зазначено, що цей закон визначає основи соціального захисту цієї категорії громадян та гарантує їх соціальну захищенність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 1 даного Закону встановлено, що державна соціальна гарантія- встановлено мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. Згідно ст. 6 даного Закону держава взяла на себе зобов‘язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Як зазначено в п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов”язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Таким чином, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення пенсії, тобто має „законні сподівання” на отримання майна.
Оскільки позивач має право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого законом підвищення пенсії становить порушення його майнових прав відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїх майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 177 Цивільного Кодексу України передбачено, що об‘єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
За таких обставин, надбавка, передбачена ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (в редакції від 09.07.2007 року), підлягала виплаті у період з 09.07.2007 року по 31.12.007 року, а пізніше-починаючи з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано 05 травня 2010 року.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Судом встановлено пропуск позивачем строку для звернення до суду за захистом своїх прав.
Позивачем не надано жодних доказів чи пояснень з приводу пропущення строків звернення до суду.
Зважаючи, що позивач звернувся до суду 05 травня 2010 року, позовні вимоги про зобов‘язання відповідача нарахувати підвищення до пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком підлягають частковому задоволенню за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008р., з 01 січня 2009р. по 01 квітня 2010 р. включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної довності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовні вимоги щодо зобов‘язання Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва призначити позивачу щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, та нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягає задоволенню, оскільки предметом спору є право на отримання позивачем підвищення до пенсії, а не розмір нарахування, а тому суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладені такі зобов‘язання.
Вимога позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р. № 590 “Про граничні розмірі компенсації витрат, пов‘язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави” витрати, пов‘язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб‘єктом владних повноважень не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Проте, позивачем не надано графіку роботи адвоката з метою визначення розміру компенсації понесених ним витрат на правову допомогу відповідно до вказаної Постанови.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково.
У відповідності до вимог ст.81, ст.88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
На підставі викладено та керуючись вимогами ст. 64 Конституції України, ст.ст. 3,6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 10, 11, 30, 60, 81, 88, 212 - 215 ЦПК України; ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України, суд-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва про зобов‘язання нарахувати несплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва протиправною.
Зобов‘язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008р., з 01 січня 2009р. по 01 квітня 2010 р. включно відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: