Справа № 22-2568 Головуючий у 1 інстанції Чернишов Ю.В.
Категорія 18 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМУКРАЇНИ
22 травня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів Санікової О.С, Шамрило Л.Г.
при секретарі Арутюнян Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту,-
встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року, яким позов ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» задоволений: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредиту в сумі 7104 грн. 84 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 291 грн. 53 коп., пеню за несвоєчасне погашення частки отриманого кредиту в сумі 4302 грн.90коп, а всього 11834 грн. 15 коп., - та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неправильно та неповно встановлені обставини, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи і, зокрема на те, що судом не прийнято до уваги, що позивач погодився на припинення зобов'язань відповідача по кредитному договору шляхом заміни способу виконання повернення кредиту - замість грошей було передано майно, яке сторонами було оцінено на суму 15000 грн., що повністю відшкодувало борг; судом дана неправильна оцінка діям позивача, який замість укладення додаткової угоди про розірвання договору та заміни способу виконання зобов'язання, уклав договір застави, який в даній ситуації є удаваним договором, оскільки приховує інші правовідносини; вважає, що в момент передачі майна він виконав зобов'язання перед позивачем, тому немає жодних правових підстав для задоволення позовних вимог позивача; суд не дав правової оцінки діям позивача, який уклав договір залогу з іншими сторонами, реалізував передане йому майно по ціні, яка в три рази менша за ринкову.
В судове засідання апеляційного суду відповідач не з'явився, надіславши телеграму про розгляд справи у його відсутності; доводи апеляційної скарги підтримує.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» був укладений
кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 надав кредитний ліміт у розмірі 3000 доларів США в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредита та сплаті процентів відповідно до графіка сплати кредиту та процентів, в обумовлені цим договором терміни.
На порушення умов договору відповідач не погашав своєчасно, починаючи з 12 грудня 2005 року, кредитну заборгованість та відсотки, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 7 липня 2006 року склала: за кредитом 7104 грн.84 коп., по відсотках 291 грн. 53 коп.; крім того відповідно до п.5.1 договору, у зв'язку з порушенням строків погашення відсотків по кредиту відповідач повинен сплатити пеню в розмірі 0,2% від суми непогашеного платежу за кожен день прострочення платежу, яка станом на 7 липня 2006 року становить 134 грн.88коп.
Відповідач порушив вимоги п.3.2 договору про строки погашення кредиту та відсотків, тому повинен сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі подвійної ставки - 48% від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту, що станом на 7 липня 2006 року становить 4302 грн. 90 коп.
Судом також встановлено, що 6 січня 2006 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як заставодавці з одного боку та ЗАТ КБ «ПриватБанк» з іншого, як заставодержатель, уклали договір застави товару в обороті, а саме газобалонного обладнання загальною вартістю 15000 грн. Зазначений договір був укладений у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 заявив про свою неплатоспроможність. Згідно акту-передачі ОСОБА_1 передав банку заставлене майно для його реалізації.
Згідно квитанцій про погашення заборгованості по кредиту та процентів за кредитним договором від продажу предметів застави, проводились сплати погашення кредиту та процентів: 15 лютого 2006 року в сумі 979 грн. 65 коп., 16 лютого 2006 року в сумі 980 грн. 56 коп., 23 лютого 2006 року 2742 грн. 96 коп., 27 лютого 2006 року 783 грн. 66 коп., 20 березня 2006 року 391 грн. 07 коп., 27 березня 2006 року 538 грн. 23 коп., 29 березня 2006 року 1077 грн. 57 коп., 10 квітня 2006 року 539 грн. 79 коп., 1 червня 2006 року 798 грн. 41 коп., тобто банком було реалізовано предмети застави на суму 8351 грн. 90 коп., що є меншою сумою ніж вартість заставленого майна за оцінкою сторін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованного висновку і вірно застосував ст. 526 ЦК України, яка передбачає виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, ст. 530 ЦК України, яка передбачає виконання зобов'язання у встановлений строк (термін), ст. 536 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких встановлюється договором, а також ст. 1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції також вірно застосовані ст.ст.591 ЦК України, відповідно до якої реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні кредитного договору від 12 жовтня 2005 року ОСОБА_1 погодився зі всіма його умовами і в тому числі з графіком
' погашення суми кредиту і процентів. Проте, після внесення 11 листопада 2005 року 1126 грн.15 коп. на погашення кредиту, 313 грн. 10 коп. процентів і 606 грн. 60 коп. комісійних ОСОБА_1 заявив про неможливість подальшого погашення кредиту, написавши заяву, в якій просив прийняти на реалізацію належне йому майно для погашення кредиту. При цьому він зобов'язався в разі недостатності коштів від реалізації майна погасити залишок заборгованості. Крім того, 6 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ПриватБанком був укладений договір застави для забезпечення зобов'язань по кредитному договору, згідно якого ОСОБА_1 передав належне йому майно, а саме газобалонне обладнання, яке було оцінено в 15000 грн. Згідно п.22 договору застави реалізація предмету застави здійснюється будь-яким способом, зазначеним в цьому пункті, за вибором заставодержателя.
З матеріалів справи також вбачається, що майно було реалізовано ПриватБанком не забороненим чинним законодавством способом на загальну суму 8 351 грн. 15 коп., яка була зарахована в рахунок погашення суми кредиту, процентів по кредиту і пені. В судовому засіданні представник позивача пояснила, що у зв'язку із змінами цін на газове обладнання, не було можливості реалізувати предмети застави на суму 15000 грн., тобто на суму зазначену в договорі застави, тому цієї суми не вистачило для погашення всієї суми по договору кредиту.
Отже, при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір застави є удаваним правочином є безпідставними, оскільки позовні вимоги про його недійсність з підстав передбачених законодавством не пред'являлись і недійсним він не визнаний.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не грунтуються на законодавстві і зібраних матеріалах справи.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції не допустив порушень при застосуванні норм матеріального права та вчиненні процесуальних дій, апеляційна скарга підлягає залшенню без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись ст. ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.