№ 11-443/07                                                  Головуючий в 1 інстанції Невар О.В.

ч.1 ст.164 КК України                      Доповідач в апеляційній інстанції Опейда В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

м. Луцьк                                                                                             10 серпня 2007 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді                                                  Опейди В.О.

суддів                                                              Матата О.В., Бешти Г.Б.

з участю прокурора                                                   Скучинського Є.М.

засудженого                                                               ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Маневицького районного суду від 30 травня 2007 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, не працюючий, з вищою освітою, не одружений, не судимий, засуджений ,-

за ч.1 ст.164 КК України на 2 ( два ) роки обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку терміном 2(два) роки, та на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: без дозволу органів кримінально-виконавчої системи не виїжджати на постійне місце проживання за межі України та повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено - підписку про невиїзд.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати в кримінальних справах ,-

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він усвідомлюючи свій обов'язок по сплаті щомісячних коштів (аліментів) в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше оподаткованого мінімуму доходів громадян щомісячно, починаючи з 10.02.2005 року та до його повноліття, за виконавчим листом №2-73 від 28.02.2005 p., виданим Маневицьким районним судом Волинської області, був зобов'язаний утримувати свою неповнолітню дитину. Починаючи з лютого 2005 року від сплати аліментів злісно ухилявся, бажаючи цього. Так, будучи працездатним, ніде на роботу не влаштувався, на усні звернення стягувача ОСОБА_2 сплачувати аліменти не реагував і в категоричній формі сплачувати аліменти відмовляється. З метою працевлаштування ОСОБА_1 на

облік в Маневицький районний центр зайнятості населення не звертався, роботу ніде не шукав. Ухиляючись від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання неповнолітньої дитини він в більшості випадків ігнорував виклики у державну виконавчу службу в Маневицькому районі, визначені йому як безробітному для сплати встановленої середньої заробітної плати для даної місцевості кошти на утримання сина не сплачував, хоча 04.04.2005 p., 08.09.2005 p., 22.11.2006 року державною виконавчою службою попереджувався про необхідність виконання свого обов'язку та можливість притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання обов'язків по сплаті аліментів. Внаслідок злісного ухилення ОСОБА_1 від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання неповнолітньої дитини (аліментів), станом на 01.03.2007 р. утворилась заборгованість по сплаті аліментів на суму 3239 гривень 19 копійок. Ніяких дій, спрямованих на погашення заборгованості не вчиняв, на профілактичні бесіди працівників ДВС у Маневицькому районі не реагує, сплачувати аліменти в добровільному порядку категорично відмовляється.

В поданій на вирок апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, закривши провадження у справі, оскільки вважає, що він злісно не ухилявся від сплати аліментів на утримання свого сина.

В запереченні на апеляцію засудженого, прокурор, що приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, вважає, що вона не підлягає до задоволення, оскільки судом ретельно з'ясовані всі обставини у справі. Просив залишити апеляцію без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав апеляцію і просив скасувати вирок закривши провадження у справі, міркування прокурора, який апеляцію заперечив і просив відмовити в її задоволенні, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 знаючи про наявність рішення суду про стягнення з нього коштів на утримання неповнолітнього сина і усвідомлюючи цей обов'язок з лютого 2005 року злісно ухилявся від їх сплати, що призвело до заборгованості на суму 3239 гривень.

Твердження засудженого про те, що він злісно не ухилявся від сплати коштів на утримання дитини суперечать свідченням даним самим засудженим в судовому засіданні, де він зазначив, що грошей матері дитини згідно рішення суду передавати не буде.

Відсутність матеріальної допомоги так і коштів з боку ОСОБА_1 на утримання ствердила в судовому засіданні і потерпіла ОСОБА_2 (а.с.63).

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи неповнолітній син перебуває на утриманні саме матері. Доказів, які б стверджували про надання засудженим матеріальної допомоги суду не представлено.

Посилання ОСОБА_1 на свою непрацездатність не ґрунтується на матеріалах справи. Періодичні його звернення в медичні заклади вірно судом визнані недостатніми для визнання його непрацездатним.

Разом з тим, засуджений на протязі тривалого періоду часу ухиляючись від сплати аліментів будь яких спроб працевлаштування не вжив, чого і сам не заперечував. При цьому, знаючи про свій обов'язок згідно рішення суду сплачувати аліменти на утримання сина він ігнорував виклики та попередження державного виконавця. Наведене в судовому засіданні ствердив допитаний як свідок ОСОБА_4 (а.с.63). Наведене в сукупності вірно визнано судом як злісне ухилення засудженого від сплати аліментів на утримання сина.

Вчинення ОСОБА_1 злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання сина стверджено зібраними по справі і дослідженими судом доказами і правильно кваліфіковано за ч.1 ст.164 КК України.

Покарання засудженому призначено судом у відповідності з ст.65 КК України, з врахуванням як обставини самої події, так відсутності обставини, що обтяжують і пом'якшують вину засудженого. У відповідності до наведеного було призначене необхідне і достатнє покарання передбачене санкцією статті закону за яким він притягнутий до відповідальності із звільненням від відбування покарання з випробуванням. Тому призначене йому покарання відповідає тяжкості скоєного злочину і особи самого засудженого.

Вивченням матеріалів справи не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що у справі допускались порушення вимог закону, які тягнуть скасування судового рішення.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Маневицького районного суду від 30 травня 2007 року відносно ОСОБА_1 - без змін.