Справа № 2-578/10

                                         Р І Ш Е Н Н Я

                       І МЕ Н Е М              У К Р А Ї Н И

05 липня  2010 року                                          смт. Чорнобай

Чорнобаївський районний суд  Черкаської області

в складі : головуючого – судді Цибри Н.В.

                при секретарі -           Журба С.В.

                з участю позивача     ОСОБА_1

                відповідача                 ОСОБА_2

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду  смт. Чорнобай  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про стягнення аліментів,-

                                               в с т а н о в и в :

      Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі  з 26 листопада 2005 року , мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем і перебуває на її утриманні.

      Мотивуючи тим, що з 2007 року сторони розірвали шлюб і проживають окремо, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча є працездатним , інших утриманців немає, позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки в розмірі ј частини всіх видів заробітку  щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

       В попередньому судовому засіданні позивач підтримала позов та просила його  задоволити повністю.

      Відповідач позов визнав, згідний сплачувати аліменти на утримання дочки.

  Виходячи  з наведеного, у відповідності з ч.4 ст.174  ЦПК  України у разі  визнання  відповідачем позову, суд  за наявності до того підстав ухвалює рішення  про задоволення  позову при  проведенні  попереднього судового засідання.

     Судом встановлено такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

     Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 2005 року , мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем і перебуває на її утриманні.

   Відповідач є працездатним, за станом здоров`я та матеріальним становищем в змозі утримувати дитину. Неповнолітніх дітей, інших утриманців відповідач не має.

    У відповідності до ст.180 СК України  батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення  нею повноліття.

   Тому позов підлягає до задоволення , поскільки порушуються законні права та інтереси малолітнього  , його право на нормальні умови проживання, виховання та утримання.

    Розмір аліментів суд визначає в ј частині всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

   Визнання відповідачем позову  не суперечить закону , не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

     Керуючись ст.ст.180-183,191 СК України,    ст. ст.6,8,60,61,130,174,213,214 ЦПК України,   суд, -

                                             в и р і ш и в :

      Позов задовольнити повністю.

     Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя с.Вереміївка Чорнобаївського району, непрацюючого,  аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі  ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно,  але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 червня 2010 року і до повноліття дитини.

    Стягнути з ОСОБА_2 в прибуток держави  судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на ІТЗРЦС в сумі 120 грн.

     Рішення може оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через районний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги  або в порядку

 ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження  , але      апеляційна скарга протягом 20 днів не була подана , то рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

  Суддя :                                                     Н.В.Цибра .

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України обговорила узагальнення судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Актуальність узагальнення зумовлена передусім тим, що із прийняттям Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та Цивільного кодексу України правовий режим банківської таємниці суттєво змінився. Оскільки процедура розкриття банківської таємниці судами, що регулюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК), є ненапрацьованою, містить спірні питання та деякі неузгодженості з іншими галузевими нормативними актами, це призводить до неоднакового тлумачення та застосування судами законодавства при розгляді справ про розкриття банківської таємниці.

Проведене узагальнення засвідчило, що окремі суди допускають порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо правильного визначення підсудності спору, розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та неповідомлення їх про час і місце судового засідання, порушення строків розгляду справи тощо.

Найбільш складні проблеми пов’язані із неоднаковим застосуванням судами норм глави 12 розділу IV ЦПК, що мають певні особливості на відміну як від його загальних положень, так і від загальних положень окремого провадження, а також необхідністю керуватися нормами спеціальних законів, що регулюють банківську діяльність та визначають осіб, які мають право відповідно до закону та наявних підстав і повноважень у певних межах вимагати розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

В узагальненні висвітлено низку складних питань практики розгляду судами зазначеної категорії справ. Зокрема, роз’яснено питання щодо суб’єкта звернення до суду у зазначеній категорії справ та відмінності двох форм розкриття банківської таємниці (адміністративної і судової). Спрямовано судову практику в питаннях щодо визначення підсудності даної категорії справ, розкриття банківської таємниці щодо контрагентів особи–власника інформації; розгляду заяв лише з повідомленням заявника у закритому засіданні тощо. Звернено особливу увагу на розгляд справ за заявами органів державної податкової служби.

Важливими з точки зору дотримання державних гарантій прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності є висновки щодо належного обґрунтування заявниками (переважно уповноваженими державними органами) необхідності та обставин, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обсяги її розкриття та мету використання.

Аналіз справ засвідчив, що державні органи у багатьох випадках не надають до суду інформацію, яка дає можливість чітко визначити наявність підстав для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття. Це є причиною того, що окремі суди допускають помилки при вирішенні справ зазначеної категорії, що, в свою чергу, призводить до зловживань певних державних органів (заявників) та великої кількості випадків необґрунтованого розкриття банківської таємниці.

За результатами обговорення висновки узагальнення схвалено і прийнято рішення опублікувати витяг із узагальнення в журналі “Вісник Верховного Суду України” та направити його до апеляційних судів з метою забезпечення однакового й правильного застосування законодавства та усунення недоліків при здійсненні судочинства.

Верховний Суд України узагальнив судову практику розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю