Справа  № 2-361/10            

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 10  червня 2010  року        Шевченківський  районний  суд  м.Львова

в  складі:  головуючого  судді   Свірідової В.В.

при   секретарі                             Дмитраш  І.І.  

         розглянувши   у  відкритому   судовому  засіданні  в  залі  суду  в  м.Львові  справу  за   позовною  заявою  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, третіх  осіб-  Львівської  міської  ради, Шевченківської  районної  адміністрації  Львівської міської ради, Інспекції  державного архітектурно-будівельного  контролю  у  Львівській  області   про   визнання  право   власності  на  нежитлові  приміщення,-  

 УСТАНОВИВ :

     Позивачка  ОСОБА_1  звернулася  до  суду   01  липня 2009  року  з  позовною  заявою  до  ОСОБА_2, третіх  осіб -  Львівської  міської  ради, Шевченківської  районної  адміністрації  Львівської  міської  ради, Інспекції  державного  архітектурно-будівельного  контролю  у  Львівській  області   про   визнання  право  власності  на  нежитлові  приміщення, розташовані  у  АДРЕСА_1 , площею  14,9  кв.м.

     Обгрунтовуючі  позовні  вимоги  позивачка  зазначила, що  вона, відповідно  до  договору  купівлі-продажу  квартири  від  07.07.2001  року  та  витягу  про  реєстрацію  права  власності  являється   власником   квартири АДРЕСА_1  з  10  липня 2001  року.  Рішенням  виконкому  Львівської  міської  ради  народних  депутатів  № 683  від 29.11.1997 р.  колишньому  власнику  даного  приміщення дозволено  використання  приміщення   квартири  АДРЕСА_1  як  нежитлової.  Розпорядженням  Шевченківської  районної  адміністрації  від  22.01.1998  року  №  53  „ Про  надання  дозволу  на  влаштування  дверного  прорізу”  було  надано  згоду  виконати  влаштування  дверного  прорізу  відповідно до  розробленої  робочої  документації  на  перепланування  приміщення. Даним  розпорядженням  було  передбачено,що  висновком  міжвідомчої  комісії  визнана  технічна  можливість  влаштування  дверного  прорізу  замість  віконного  в   зазначеному  вище  приміщенні.  В  процесі  здійснення  права  на  реконструкцію  приміщення  вона  отримала  відповідні  документи, а  саме-  виготовлено    робочий  проект  через  ліцензовану  проектну  організацію  та  його    погоджено  з  СДПЧ-4, районною  санепідемстанцією. 08.06.2005  року  міський  голова  видав  розпорядження „  Про  призначення  державної  приймальної  комісії  для  прийняття  в  експлуатацію  міні-бару  на  АДРЕСА_2 „. Однак    міні-бар  не  був  прийнятий  в  експлуатації  по  сімейних  обставинах  позивачки. Протягом  всього  часу  проведення  реконструкції  нежитлового   приміщення, відповідачка  ОСОБА_2-  її  невістка ,  здійснювала  матеріальну  допомога,  а  саме    її  кошти  використовувались  для  проведення  будівельних  робіт.  Оскільки  вона, бажає  поділити  з  невісткою  спірне  нежитлове  приміщення, тому  звернулась  до  суду    за  захистом  свого  права, оскільки    право  власності  на  об”ект  нерухомості  на  даний  час  не оформлено.  Відповідно  до  вимог  ст.ст.331, 358, 361,392  ЦК  України  просить  постановити  рішення, яким  визнати  право власності  за нею  на  реконструйоване  нежитлове  приміщення -  міні-бар, заг.пл.14,9  кв.м.  по  АДРЕСА_1  та  зобов”язати  ОКП  ЛОР „БТІ  та  ЕО”  зареєструвати  свіідоцтво  про право  власності на  зазначене  вище  приміщення.

        Позивачка 04.03.2010  року  уточнила  позовні  вимоги  та  просить  визнати  право  приватної  власності   за  нею  на  нежитлові  приміщення  за  адресою  АДРЕСА_1, площею 14,9  кв.м.,  згідно  технічного  паспорту інвентарний  номер  278, реєстровий  номер 14500.

         В  судове  засідання  позивачка  ОСОБА_1  не  з”явилась, на  адресу  суду  направили  заяву  про   розгляд  справи  у   її   відсутності   за  участю  представника  ОСОБА_3 (а.с.33)

      Представник  позивача  ОСОБА_3  в  судовому  засіданні  позовні  вимоги  підтримав, давши  аналогічні  пояснення, зазначені  у  позовній  заяві.  Просить  позов  задовольнити.

        Відповідачка  ОСОБА_1  в  судовому  засіданні  позов   визнала, та  зазначила, що  не  заперечує, щоб  за  позивачкою  було  визнано  право  власності  на  спірне  приміщення, в  реконструкцію  якого, вона  вкладала  свої  кошти.  

        Представник  третьої  особи  Львівської  міської  ради  Партика Н.С.  в  судовому  засіданні  позовні  вимоги  не  визнала, оскільки   нежитлове  приміщення  не  прийнято  в  експлуатацію,  позивачка  не    виконала  розпорядження  міського  голови, у    компетентний  державний   орган  не  зверталась  для  узаконення  самочинного  будівництва , а  отже    право   її  ніким  не  порушено, тому   позов  є  безпідставним.

        Представник  третьої  особи  Шевченківської  районної  адміністрації  Львівської  міської  ради  Губай М.О.  в  судовому  засідання  позовні  вимоги не  визнав,  зазначив, що  позивачка  звернулась  передчасно  до  суду, оскільки  є  інший  порядок  вирішення  питання  узаконення  самочинного  будівництва.

       Представник  третьої  особи  Інспекції  державного  архітектурно-будівельного  контролю  у  Львівській  області    в  судове  засідання  не  з”явився, хоча  судом  належним  чином  про  час та   місце  розгляду  справи  був  повідомлений.

      Заслухавши  пояснення  сторін, представників  третіх  осіб, вивчивши  та  дослідивши  об”ективні   докази  у  справі, суд  вважає, що  у  задоволенні  позовних  вимог  слід  відмовити  з  наступних підстав.

      Власником  спірного  житлового  приміщення-квартири  АДРЕСА_1  до  7.07.2001  року  був  ОСОБА_5

     Рішенням  виконкому  Львівської  міської  ради  народних  депутатів  № 683  від 29.11.1997  р.    власнику  приміщення   дозволено  використання  приміщення   квартири  АДРЕСА_1  як  нежитлової, що  вбачається  з   розпорядження  від 22.01.1998  р.  №  53. (а.с. 10)

      Згідно  даного   розпорядження  виконавчого  комітету  Шевченківської  районної  адміністрації  від  22.01.1998  року  №  53  власнику  приміщення  дозволено  влаштувати  дверний  проріз  замість  віконного  в  приміщення  АДРЕСА_1  відповідно до  розробленої  робочої  документації  на  перепланування  приміщення. Даним  розпорядженням  було  передбачено, що  висновком  міжвідомчої  комісії  визнана  технічна  можливість  влаштування  дверного  прорізу  замість  віконного  в   зазначеному  вище  приміщенні.  

       Згідно  договору  купівлі-продажу  квартири  від  07.07.2001  року   укладеного  між  ОСОБА_4, який  діяв  від  імені  ОСОБА_5, та ОСОБА_1, остання  купила   зазначене  вище  житлове  приміщення. (а.с.11)

        Відповідно  до   реєстраційного  посвідчення, виданого 10.07.2001  року  ЛОДКБТІ та  ЕО, на  підставі  даного  договору,   власником   квартири  АДРЕСА_1  з  10  липня 2001  року    є   позивачка  ОСОБА_1 (а.с.7).

      Як  вбачається  з  долучених  до  справи  доказів, позивачка  після  купівлі  житлового  приміщення  звернулась  до    Львівського міського голови  у  2005  року  із  заявою  про   прийняття в  експлуатацію  реконструйованого  нежитлового  приміщення.

       Розпорядженням    міського  голови  №  416  від 08  червня 2005  року  було  призначено  державну  приймальну  комісію  для  прийняття  в  експлуатацію  міні-бару  на  АДРЕСА_2 (а.с.5).

       Однак,  зазначене  вище  приміщення  комісією  не  було  прийнято  в  експлуатацію,  а  тому  відсутній  акт  прийняття  в  експлуатацію  спірного  приміщення.

       Відповідно  до  вимог  ст.331 ч.2  ЦК  України  право  власності  на  новостворене  нерухоме  майно  виникає  з  моменту  завернення  будівництва.  Якщо  законом  передбачено  прийняття  нерухомого  майна  до  експлуатації, право  власності  виникає  з  моменту  його  прийняття  до  експлуатації.

       Відповідно  до  рішення  ЛМР  від  06.05.2005  року  № 406  „Про  затвердження  Положення  про  порядок  врегулювання  питань  самочинного  будівництва  у  м.Львові”, Закону  України  „Про  планування  і  забудову  територі”” об”екти  самочинного  будівництва, по  якимх  прийнято  розпорядження  райноної   адміністрації  або  рішення  виконавчого  комітету міської  ради  про  погодження  будівництва, у  всіх  випадках  після  закінченння  будівництва  підлягають  прийняттю  в  експлуатацію  у  встановленому чинним  законодавством  порядку. Право  власності  на  таке  нерухоме  майно  виникає  з  моменту   державної   реєстрації.

       Відповідно  до  ст.30-1 Закону  України  „Про  планування  і  забудову  території”  прийняття  в  експлуатацію  закінчених будівництвом  об”ектів  здійснюється  приймальними  комісіями  в  порядку, встановленому  Кабінетом  Міністрів  України.

       Прийняття  в  експлуатацію  закінчених  будівництвом  об”ектів, як   визначено  частиною  другою  пункту  першого  Порядку  прийняття  в  експлуатацію  закінчених  будівництвом  об”ектів, зат.постановою КМУ  від 22.09.2001  року  № 1243, полягає  у  підтвердженні   державними  приймальними  комісіями  готовності  до  експлуатації  об”ектів  нового  будівництва, реконструкції, реставрації,капітального  ремонту  будівель  і  споруд, транспортних магістралей, окремих  черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного  оснащення  відповідно до  затвердженої  у  установленому  порядку  проектної  документації, нормативних  вимог, вихідних  даних  на  проектування.

       Згідно  з  пунком  29  зазначеного  Порядку  датою  введення  в   експлуатацію  закінченого  будівництва  об”екта  є  дата  затвердження  акта  державної  приймальної  комісії  про  прийняття в  експлуатацію  цього об”екта  органом  виконавчої   влади  чи  органом  місцевого  самоврядування, що  утворив  комісію.

     Частина  третя  статті 18  Закону  України „  Про  основи  містобудування”  забороняє експлуатацію об”ектів, не прийнятих  в  експлуатацію  у  встановленому   законом   порядку.

     Отже, на  підставі  наведеного  вище,позов  не  підлягає  до  задоволення  , оскільки  реконструйоване  нежитлове  приміщення  не  прийнято  в  експлуатацію  приймальною  комісією.

      Відповідно  до  вимог  ч.1  ст.15 ЦК  України, ст.3 ЦПК  України  кожна  особа  має  право  на  захист  свого  цивільного  права  лише  в  разі  його  порушення.

Проте  судом  встановлено, що  порушене  позивачем  у  суді  питання  не  було  предметом  розгляду  компетентного  державного  органу, рішення  якого  чи  його  відсутність  давали  б  підставу  вважати  про  наявність  спору  про  право.

        Статтею 392 ЦП України  передбачено, що  власник  майна  може  пред”явити  позов  про  визнання  права  власності, якщо  це  право  оспорюється  або  не  визнається  іншою  особою, а  також  у  разі  втрати  ним  документа, якимй  засвідчує  його право  власності.

      Стосовно  вимог  позивачки  до  відповідачки, то  вони  є  безпідставні, оскільки  право  власності  на  спірний   об”ект (реконструйований)   не  визнано  за  позивачкою, а  тому  питання   поділу  спірного  об”екту на  даний  час  є  передчасним.

       Отже, на  підставі  наведеного  вище, у  задоволенні  позовних  вимог  слід  відмовити   за  їх  безпідставністю.

       Керуючись  ст.ст.3, 10, 11, 60,169, 209, 212, 214- 215, 218   ЦПК  України, ч.1 ст.15 , 331 ч.2, 358, 361, 392 ЦК  України, ст.30-1 Закону  України  „Про  планування  і  забудову  території”, статті 18  Закону  України „  Про  основи   містобудування”  ,  суд ,

                                                        ВИРІШИВ :

    у  задоволенні  позовної  заяви   ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, третіх  осіб-  Львівської  міської  ради, Шевченківської  районної  адміністрації  Львівської  міської ради, Інспекції  державного архітектурно-будівельного  контролю  у  Львівській  області   про   визнання  право  власності  на  нежитлові  приміщення, розташовані  у  АДРЕСА_1, площею  14,9  кв.м. -  відмовити  за  безпідставністю  позовних  вимог.  

      Рішення  може  бути  оскаржено   в  апеляційному  порядку  до   апеляційного суду Львівської  області  через  Шевченківський  районний  суд м.Львова  шляхом  подачі  в  10-денний  строк  з  дня  проголошення  рішення  заяви  про апеляційне  оскарження  і  поданням  після  цього  протягом  20 днів апеляційної  скарги, з  подачею  її  копії  до апеляційної  інстанції  або  в  порядку  ч.4  ст.295  ЦПК  України.  

                      Суддя                                                    В.В.Свірідова