Р І Ш Е Н Н Я                                      Справа № 2-461/10

                                                              І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

  (заочне)

        7 липня 2010 року Шишацький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого – судді Савченко Л.І.

                       при секретарі – Кулинченко О.А.

за участю позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт Шишаки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця «ОСОБА_2.» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

    Позивач ОСОБА_1 у травні 2010 року звернувся до суду з позовом до ФОП «ОСОБА_2.» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з травня по жовтень 2008 року у сумі 2 625 гривень, компенсації за невикористану основну щорічну відпустку у сумі 1050 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 жовтня 2008 року по день розгляду справи в суді у сумі 12904 гривні та відшкодування моральної шкоди у розмірі 4000 гривень, а всього 20 579 гривень.

    В ході судового розгляду збільшив свої позовні вимоги, прохав стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13 505 гривень 50 копійок.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 позов підтримав, прохав задовольнити його у повному обсязі, суду пояснив, що з 3 листопада 2006 року по 15 жовтня 2008 року працював знімачем цегли в ПП «ОСОБА_2.» і був звільнений з роботи згідно п.1 ст.36 КЗпП України. За час роботи у відповідача, останній заборгував йому заробітну плату за період з травня по 15 жовтня 2008 року у сумі 2625 гривень, не виплатив компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за два роки, яка становить 1050 гривень, в порушення ст.116 КЗпП України не виплатив в день звільнення всіх належних йому платежів, а тому згідно ст.117 КЗпП України він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку по день розгляду справи у сумі 13 505 гривень 50 копійок. Розраховуючи розмір заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходив з мінімальної заробітної плати. Крім того, прохав відшкодувати моральну шкоду у розмірі 4000 гривень, оскільки внаслідок невиплати йому заробітної плати він зазнав моральних страждань та втратив нормальні життєві зв»язки.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, письмових заяв та клопотань суду не надіслав (а.с.33). Відповідно до вимог ч.4 ст.169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). З цих підстав суд, відповідно до норм ст.ст. 169, 224 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку та ухвалив рішення.

Заслухавши позивача, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ПП «ОСОБА_2.» знімачем цегли 03 листопада 2006 року за трудовим договором № 203, зареєстрованим в Шишацькому районному центрі зайнятості, та звільнений з роботи 15 жовтня 2008 року за згодою сторін, на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, про що свідчать записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25 липня 1994 року (а.с.7).

На письмову заяву позивача про видачу йому довідки про нараховані йому суми при звільненні, відповідач відповіді не надав, хоча отримав заяву особисто (а.с.6), тому свої розрахунки заборгованості ОСОБА_1 проводив виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 працював у ФОП «ОСОБА_2.» з 03 листопада 2006 року по 15 жовтня 2008 року та не отримав свою заробітну плату за період з 01 травня 2008 року по 15 жовтня 2008 року в день звільнення, а відповідач ФОП ОСОБА_2 не виплатив позивачу всіх належних йому сум від підприємства в день звільнення та не повідомив письмово працівника про нараховані суми, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у повному обсязі. При визначенні суми, яка підлягає стягненню, суд приймає до уваги розрахунок проведений позивачем, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні у травні-жовтні 2008 року, у розмірі 525 гривень. Таким чином заборгованість по заробітній платі за період з травня по 15 жовтня 2008 року становить 2 625 гривень ( 5 місяців х 525 гривень).

Згідно ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Оскільки ОСОБА_3 за час роботи у ФОП «ОСОБА_2.» не використав основну щорічну відпустку за 2007 та 2008 роки, він має право на отримання компенсації в день звільнення. При розрахунку компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, суд виходить з наданого розрахунку позивачем, який проведений з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати 525 гривень, та вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію у сумі 1050 гривень (заробітна плата за місяць у сумі 525 гривень х 2 місяці відпустки за два роки). Суд приймає до уваги вказаний розрахунок, оскільки довідки про нараховані суми позивачу відповідач не надав, а тому провести розрахунок компенсаційних виходячи з розміру середньої заробітної плати не виявилося можливим.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Враховуючи, що ФОП «ОСОБА_2» в день звільнення ОСОБА_1 не виплатив йому заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку, а також не провів розрахунок по день розгляду справи, суд вважає, що він повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення.

Визначаючи розмір середнього заробітку суд керується  Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.3 якого усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані без виключення сум відрахувань на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт або позбавлення волі.

Пунктом 8 зазначеної Постанови передбачено проведення нарахування виплат, що обчислюються  із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені  за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Оскільки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати становила 25 гривень ( заробітна плата за серпень-вересень 2008 року 1050 гривень : 42 робочі дні у цих місяцях), а з дня звільнення 15 жовтня 2010 року по день розгляду справи 7 липня 2010 року пройшов 431 робочий день ( жовтень 2008 року – 12 робочих днів, листопад 2008 року – 20, грудень 2008 року -23, січень 2009 року – 19, лютий 2009 року – 20, березень 2009 року – 21, квітень 2009 року – 21, травень 2009 року – 18, червень 2009 року – 20, липень 2009 року – 23, серпень 2009 року – 20, вересень 2009 року – 22, жовтень 2009 року – 22, листопад 2009 року – 21,  грудень 2009 року – 23, січень 2010 року – 18, лютий 2010 року – 20, березень 2010 року 22, квітень 2010 року – 21, травень 2010 року – 17, червень 2010 року - 21, липень 2010 року -7), середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 10 775 гривень ( 25 гривень х 431 день).

Також суд вважає, що підлягають частковому задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом  моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагається від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Судом встановлено, що відповідачем ФОП «ОСОБА_2.» порушено законне право ОСОБА_1 на отримання заробітної плати належної йому та компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день звільнення, чим порушено вимоги ст.116 КЗпП України, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків та необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого життя. Суд розцінює дії відповідача протиправними та такими, що заподіяли моральної шкоди.

Моральні страждання працівника, яких він зазнав внаслідок дій відповідача, полягають у його безкрайній стривоженості та схвильованості, перебуванні у пригніченому стані та постійному приниженні через намагання отримати належну йому заробітну плату.

Внаслідок порушення законних прав ОСОБА_1 він вимушений був застосовувати додаткових зусиль для організації свого життя, які полягали в необхідності пошуків коштів на утримання своєї сім»ї, в тому числі на лікування своєї дружини, яка є інвалідом 1-ої групи та потребує щорічного стаціонарного лікування (а.с.27-30), для забезпечення засобів свого існування. Позивач знаходився в стані морального пригнічення, дискомфорту, зазнав душевних страждань.

Вирішуючи питання про розмір заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1, суд відповідно до вимог ч.3 ст.23 ЦК України враховує характер правопорушення, а саме те, що моральна шкода завдана позивачу внаслідок невиплати йому заробітної плати та спричинена в результаті протиправних дій відповідача, глибину душевних страждань та необхідність застосування позивачем додаткових зусиль для відновлення свого усталеного способу життя. Суд також враховує вимоги розумності та справедливості та вважає за необхідне стягнути з відповідача 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з ФОП «ОСОБА_2.» на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, судовий збір за вимогу майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаційних за відпустку та середнього заробітку у сумі 144 гривні 50 копійок та немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди у сумі 8 гривень 50 копійок, а всього 273 гривні.

Керуючись ст.ст. 83, 116, 117, 2371 КЗпП України, ст.23 ЦК України,  Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 76, 81, 88, 169, 212-215, 218, 224-226, 367 ЦПК України, суд, -

                                                                      В И Р І Ш И В:

              Позов  ОСОБА_3 - задовольнити частково.

              Стягнути з фізичної особи підприємця «ОСОБА_2.» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій йому заробітній платі за період з 01 травня 2008 року по 15 жовтня 2008 року у сумі 2 625 гривень, компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку у сумі 1050 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 10 775 гривень, у відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень, судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 75 гривень, а всього стягнути 15 525 гривень.

Стягнути з фізичної особи підприємця «ОСОБА_2.» на користь держави судові витрати у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень та судового збору у сумі 153 гривні, а всього 273 гривні.

    Рішення суду у частині стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 525 гривень підлягає негайному виконанню.

 Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Шишацький районний суд Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та наступною подачею апеляційної скарги, яку може бути подано протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, через суд першої інстанції, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

              Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

        Заочне рішення суду може бути переглянуто Шишацьким районним судом Полтавської області за заявою відповідача, яку може бути подано до суду протягом 10 днів з дня отримання ним копії рішення.

           Суддя                                                                                                                     Л.І.Савченко